АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ: ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
Abstract
Останніми роками в Україні набули популярності альтернативні транспортні засоби – гіроскутери, електросамокати, моноколеса, сіґвеї, електричні велосипеди. Окрім зручності, легкості і практичності в користуванні, їх поширення сформувало ряд викликів перед органами правотворчості і правозастосування. Раніше ми вказували на відсутність належного правового регулювання їх використання і проблеми судової практики[1, с. 106-109]. Позитивним кроком стало прийняття Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів»[2]. Цей закон підкреслив актуальність досліджуваної нами теми і закріпив ряд термінологічний апарат. Очевидним залишається той факт, що використання альтернативних транспортних засобів в Україні повинно отримати адміністративно-правове регулювання на рівні Правил дорожнього руху.
Необхідно зауважити, що регулювання дорожнього руху тяжіє до уніфікації. Вона, в свою чергу, забезпечується міжнародними договорами, такими, як Конвенція про дорожній рух[3]. Спільні правила і підходи до організації дорожнього руху в різних країнах сприяють безпеці і спрощенню доступу учасників до нього. Відповідно, ми вважаємо доцільною уніфікацію в різних країнах правил дорожнього руху для альтернативних транспортних засобів.
